Головна | Реєстрація | Вхід | RSSСубота, 10.12.2016, 16:47

Блідчанське НВО "ЗОШ I-II ст - дитячий садок"

Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2016 » Березень » 24 » Виховний захід
11:02
Виховний захід

    

«І мертвим, і живим ,

І ненародженим землякам моїм...»

 

До 202-річниці народження Т.Шевченка

 

Мета: розширити занння учнів про життєвий і творчий

шлях Т.Г.Шевченка, прищеплювати любов до Батьківщини і рідної мови; розвивати навички виразного читання поезії, пам`ять; виховувати почуття власної гідності.

Обладнання: мультимедійна дошка, фонограми пісень “Думи мої думи”, “Реве та

стогне Дніпр широкий”, “Зоре моя вечірня”, “Зацвіла в долині червона калина”; учнівські малюнки до віршів Шевченка, виставка книг Т.Г.Шевченка, вишиті рушники, портрет Т.Шевченка

Учасники: 2 Ведучих, мати Шевченка, Тарасик, Тарас-хлопчик, Тарас-козачок, дівчинка Оксана, пан, пан Мартос.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(Звучить бандура. Голос за сценою.)

І мене в сім`ї великій,

В сім`ї вольній, новій,

Не забудьте пам`янути

Незлим тихим словом.

(На мультимедійній дошці:

пам`ятник Т.Г.Шевченку на Чернечій горі, Дніпро, ......)

Ведучий. У мальовничому куточку нашої України на Чернечій горі, спить вічним сном наш незабутній Тарас Шевченко. Внизу несе свої води наш могутній Дніпро, а з гори видно і “лани широкополі” і милу йго серцю Україну. Як мріяв, як заповідав...

Ведуча. Для кожного українця Т.Шевченко означає так багато, що створюється враження, ніби ми про нього все знаємо і він завжди з нами. Так це лише враження. Він невичерпний і нескінченний. Не тому, що він кращий від інших, - у ньому наша історія, реальність. А в історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє і шанує людство. До них належить і ім`я великого українського поета Т.Г.Шевченка.

Ведучий.

Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті просягає веселка,

Повні сил і живої снаги,

Ми вшановуємо пам`ять Шевченка.

Ведуча. Разом спробуємо зрозуміти його думи.

Ведучий. 9 Березня 1814 р. В селі Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Черкаська область) народився хлопчик Тарас у сім`ї кріпаків Шевченків. Хлопчик ріс мовчазний, смуглявий, з чарівними виразними очима. Не тримався хати, а все блукав десь за вигоном, за що його прозвали в сім`ї “малим приблудою”.

(Звучить фонограма пісні “Думи мої, думи мої”. Заходить “жінка” одягнена по-селянськи, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т.Шевченка. До неї підходить хлопчик, малий Тарасик.)

Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати. Так, синочку, правда.

(Мати сідає на стілець, хлопчик кладе голову на коліна матері, матір його гладить по голівці.)

Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це, коли людина у світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре, А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик. Бачив, матусю, бачив... А чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати. Бо,коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно.

Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічка світила найясніше.

Мати. Старайся, мій хлопчику (гладить по голові). А зараз час відпочивати. Завтра до школи.

Хлопчик. Але ж ... Наш вчитель, дяк ... Він мене лупцює, та ще й завжди на підпитку. Хіба то гарно?

Мати. Терпи, Тарасику. Може, колись і з нас будуть люде.

(Мати і Тарасик виходять. На сцену заходять ведучі та учні 3 класу. На дошці- картини до вірша.)

Ведучий. Та недовго тривала Тарасова “наука”. Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Змучена важкою працею, померла мати.

1-й учень.

Не називаю її раєм,

Тієї хатиночки у гаї,

Над чистим ставом край села.

Мене там мати повила.

2-й учень.

І, повиваючи, співала

Свою нудьгу переливала

В свою дитину ... В тім гаю,

У тій хатині, у раю..

Я бачив пекло ...

3-й учень.

Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою,

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила.

 

.

Ведуча. А незадовго після смерті матері в 1825 році помер і батько. Його смерть приголомшила малого Тараса, якому було тоді лише 12 років.

4-й учень.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!... А ми

Розлізлися межі людьми,

Мов мишенята. Я до школи-

Носити воду школярам.

(Учні виходять, ведучі лишаються)

Ведучий. Тарас наймитує в школі, а потім пасе громадську череду. Мине 20 років, і він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші “Мені тринадцятий минало”.

(Звучить музика. На дошці картини до вірша. Виходить Тарас- хлопчик із палкою. Оглядається.)

Тарас- хлопчик.

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом,

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога ...

(Знову звучить музика. Тарас сідає, розгортає свій обід, замислюється.)

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось ...

Запекло, почервоніло,

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло.

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята -

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати -

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!...

І хлинули сльози, тяжкі сльози!

(Тарас нахиляє голову на коліна, плаче. Звучить музика. Виходить дівчина Оксана. Ходить і вдає, що рве траву. Підходить до Тараса. Сідає. Розмовляють).

Оксана. Чом же плачеш ти?! Ох, дурненький Тарасе! Давай, я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже, кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем.

Тарас. Оксано! Подивись, що я намалював. (Показує малюнок)

Оксана. Ой, як гарно, яка хатинка! Тарас, а ти мене коли- небуть намалюєш?

(За сценою чути голос мачухи)

Мачуха. Тарас! Тарас! Ой лихо мені. Куди цей клятий байстрюк подівся? Тарас, де ти швендяєш? Чи знов ховаєшся? От тільки- но прийдеш ледащо. Щоб тебе лиха година побила. Тарас! Тарас!

(Звучить музика. Оксана і Тарас вибігають)

Ведучий. Тарас ріс допитливим та розумним хлопчиком. У школі вчителя- дячка він навчився грамоті, у селянського маляра- найпростішим прийомам малювання.

Ведуча. Душа Тараса линула до прекрасного, руки тягнулися до олівця. Йому хотілося малювати. І він малював: коли пас свиней, коли тікав у сад від побоїв та прокльонів, за що був знову і знов покараний.

(На сцену виходить пан і веде Тараса за вухо)

Пан. Я тебе научу работать, шельма. Я такие картины на тебе выпишу.

Тарас. Ай! Ай! Ай! Пустіть, пане. Боляче! Ай! Ай! Ай!

(Тарас тікає, а п`яний пан сідає на стілець)

Пан. Научу его как вести себя. Три шкури сдеру, а укрощу непокорного волчонка.

(Засинає п`яним сном, а на сцену знову виходить Тарас. Він бере розгу й спочатку несміливо, а потім зі злістю б`є пана і примовляє)

Тарас. Я научу его, как вести себя ... Я научу его, как вести себя.

(Пан підхоплюється, намагається спіймати Тараса. Той тікає)

Ведучий. У 16 років Тарас потрапляє у прислуги до пана Енгельгардта. Стає козачком. Його обов`язком було сидіти у передній та чекати, коли хазяїн накаже подавати трубку. Від нудьги Тараса рятували пісні та малювання.

(Звучить музика. Виходить Тарас- козачок із мольбертом)

Тарас- козачок

Нишком я малюю

Статуї в саду.

Вночі пишу вірші

Про людську біду.

Думав, що так і пройде моє життя. Та сталося несподіване. 1831 року пан переїздить до Петербурга. Разом з іншими кріпаками до столиці Російської імперії відправився і я. Йшли ми пішки. Один чобіт у мене був з діркою, і, щоб не відморозити ноги, я переодягав цілий чобіт з ноги на ногу. Так і дійшли. Не солодко прийшлося. Так то дрібниці. Адже у Петербурзі я отримав змогу навчитися малюванню у самого художника Ширяєва!

(Імітує малювання картини)

Ведуча. Коли йому було 22-23 роки, він став писати вірші. Він не хвалився своїми поезіями. Про початки його поетичної творчості ми знаємо таке ...

(Виходить пан Мартос і сідає перед мольбертом, а Тараас його малює)

Ведучий. Коли молодий Тарас малював портрет пана Мартоса, то той помітив на підлозі шматочки списаного паперу. Підняв і прочитав.

(Піднімає з підлоги аркуш паперу)

Мартос.

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

Що це таке?

Тарас. Та це, як нападе на мене нудьга, я починаю бруднити папір.

Мартос. Так це твій вірш ?

Тарас. Так, мій.

Мартос. І багато у Вас такого?!

Тарас. Чимало.

Мартос. Де ж воно?

Тарас. Під ліжком у скриньці.

Мартос. Покажіть.

(Тарас показує)

Дайте мені ці папери додому, я їх прочитаю.

Тарас. Та ви не варті того, щоб трудитися над ними.

Мартос. Ні, варті! Тут є щось хороше.

Тарас. Хіба? А чи ви не жартуєте?

Мартос. Ні.

Тарас. Ну, візьміть, тільки, зробіть ласку, нікому не показуйте та не кажіть про них ...

Мартос. Знаєте що, Тарас Григорович, ваші вірші дуже, дуже гарні. Хочете- надрукую.

Тарас. Ні, ні! Не хочу! Гляди, ще й поб`ють за них ...

(Виходять)

Ведуча. У Петербурзі Шевченко зустрівся зі своїм земляком- художником Сошенком. Потім було знайомство з байкарем Гребінкою, художниками Брюлловим, Венеціановим, поетом Жуковським.(На екрані портрети цих худ.)

Ведучий. Ці люди круто змінили долю Шевченка. Вони побачили незвичайні здібності молодого художника і викупили його з неволі. Талановитий селянин, став студентом Академії мистецтв.

Ведуча. Роки 1840- 1847 стали роками розквіту Шевченківського таланту. Саме в ці роки народився безсмертний “Кобзар”, який поповнювали нові і нові вірші. Проявив себе Шевченко і як талановитий художник.

(На сцену виходять учні 4 класу і розказують вірші Шевченка; в цей час на екрані демонструються картини Т.Ш.)

1-й учень. (Вікторія)

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть.

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають, ідучи, дівчата,

А матері вечерять ждуть.

Сім`я вечеря біля хати,

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх,

Сама заснула коло них.

Затихло все, тільки дівчата

Та соловейко не затих.

2-й учень.(Осн.Богдан)

Тече вода з- під явора, яром на долину.

Пишається над водою червона калина,

Пишається калинонька, явір молодіє,

А кругом них верболози й лози зеленіють.

Над Дніпровою сагою стоїть явір між лозою,

Між лозою з ялиною, з червоною калиною.

3-й учень.(Руслана)

Вітер з гаєм розмовляє,

шепче з осокою,

пливе човен по Дунаю

один за водою.

Пливе човен води повен,

ніхто не спиняє,

кому спинить- рибалоньки

на світі немає.

Поплив човен в синє море,

а воно заграло,-

погралися гори- хвилі-

і скіпок не стало.

4-й учень. (Ів.Богдан)

Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє.

Радіють люде, що одпочинуть,

А я дивлюся... і серцем лину

В темний садочок на Україну.

Лину я, лину, думу гадаю,

І ніби серце одпочиває.

5-й учень.(Ангеліна)

По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Стан високий, лист широкий
Марно зеленіє,
Кругом поле, як те море
Широке, синіє.
Чумак іде, подивиться -
Та й голову схилить;
Чабан вранці з сопілкою
Сяде на могилі.
Подивиться - серце ниє:
Кругом ні билини!
Одна, одна, як сирота
На чужині, гине.

іти разом співають пісню на слова Т.Шевченка “Зацвіла в долині червона калина”)

Ведучий. За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати. Незважаючи на заборону, Тарас Григорович писав вірші і ховав їх за халявою чобота. Тепер цю книжку називають “Захалявною”.

Ведуча. Коли Т.Г.Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він дуже тужив за Україною. Ось послухайте, як ніжно і тужливо звучить його пісня.

(Звучить пісня “Зоре моя вечірня” вик. Ірина Сергіївна)

Ведучий. 9 березня 1861 р. Т.Г.Шевченку виповнилося 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. “От якби дотягти, та на Україну ... там може б і полегшало мені, там може б трошки подихав”,- казав їм Тарас Григорович. Та не судилося.

Ведуча. 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Т.Г.Шевченка було перевезено до Канева і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.

(Звучить фрагмент пісні “Реве та стогне Дніпр Широкий”. Виходять всі учасники. Учень розказує “Заповіт”).

Заповіт

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отоді я
І лани і гори —
Все покину і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Не злим тихим словом.

Тарас- дорослий.

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата,-

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

Тарас- хлопчик.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє ...

Обніміться ж,брати мої,

Малю вас,благаю!

Всі учасники разом:

Ми здійснили, наш Тарасе,

Твої заповіти,

І вражаю злою кров`ю,

Волю окропіте,

Вже немає більше пана у нашій країні,

Вічне щастя, світлу долю, здобули ми нині.

Кінець

Переглядів: 57 | Додав: наташка | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Життя нашого НВО
Освітній портал
Освіта
Відділ освіти та р
Вхід на сайт
Департамент освіти
ВЕРХОВНА РАДА УКРА
Міністерство освіт
Пошук
Календар
«  Березень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Архів записів
Друзі сайту
  • uCoz Community
  • uCoz Manual
  • Video Tutorials
  • Official Template Store
  • Best uCoz Websites

  • Copyright MyCorp © 2016
    Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz