КАЗКА ПРО ЧАСТИНИ МОВИ - Роботи вчителів - Каталог статей - Персональный сайт
Середа, 23.07.2014, 16:57Вітаю Вас Гість | RSS
Блідчанське НВО "ЗОШ I-II ст - дитячий садок"
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Роботи вчителів [16]
Виховні заходи [4]
Виховні заходи
Національне - патріотичне виховання молодого покоління [1]
Національне - патріотичне виховання молодого покоління
Накази [1]
Накази

Каталог статей


Головна » Статті » Роботи вчителів

КАЗКА ПРО ЧАСТИНИ МОВИ

КАЗКА ПРО ЧАСТИНИ МОВИ


Одного разу частини Мови — діти одної матері — зав'язали суперечку. Вони ніяк не могли з'ясувати, хто з них найважливіший. Іменник поважно і гордовито промовив:

—Годі вам хвалитися! Скажіть, хто приносить найбільше користі нашій матері Мові? Безумовно, що я. Без мене ніхто не мав би імені. Я даю назви всім істотам, предметам, подіям, яких одягаю у свої сім відмінків, два числа, три роди і чотири від міни. І в реченні можу виступати будь-яким членом...

Тут його перебив Прикметник:

—Гов, Іменнику! Я маю таке саме право. !, здається, без моєї прикмети ти не був би такий гарний і зрозумілий. Я прикрашаю всіх осіб і всі предмети. Візьмемо, на приклад, речення: «Надійшла весна». Воно бідне й просте. А запроси мене до цього речення і побачиш, яке воно гарне: «Надійшла весна прекрасна, багатобарвна, тепла, ясна». Візьми в тямки, що я вказую і на приналежність предмета певній особі. У ре­ченні виступаю означенням і присудком.

У розмову вступив Числівник, що збирався якраз іти до каси:

—От сидіть тихо. Без мене не знаєте, в якому році ви народилися, скільки років живете на світі. Ану, спробуйте без мене купити в крамниці-бубликів, цукерок чи ще щось. Серед вас я не пасу задніх, бо також маю відмінки, числа, а часом і три роди. У сполученні з Іменником буваю в реченні головним або другорядним членом.

Слухав це Займенник, і йому урвався терпець:

—Не тільки ви, а й я маю відмінки, роди й числа. Але скажіть мені, хто вас за­мінює, як іноді вас немає в реченні? От тоді я заступаю і тебе, Іменнику, і тебе, При­кметнику, і тебе, Числівнику, вказую на особи і предмети, на їх кількість та ознаки. З моєю допомогою присвоюють собі значення особи багато істот і неістот. А як про всіх вас запитати в реченні без мене? Хіба я так само в реченні не граю роль підмета, присудка, означення і додатка?

—То все байки,— озвалося Дієслово.— Ви разом ледарі. Без мене ви тільки байдики б'єте, лежите на місці, як гнилі колоди. Я є тим механізмом, що вас усіх за пускає в дію. От, наприклад, іменник завод. Чи знаєте без мене, що він робить або що з ним діється? Ні. А мої три часи в однині і множині, думаєте, не мають великої вартості? Хто знає, чи була б нині написана історія, коли б не мій минулий час. Окрім цього, своїм майбутнім часом потішаю старих і малих, малюю перспективу завтраш­нього життя. У реченні також виступаю головним і другорядним членом.

Прислівник, що весь час крутився біля Дієсловав, і собі взяв слово:



Дерете носа, не знати чому. Хіба тому, що кожна людина може змінювати вас, як їй заманеться. А я не з тих! Себе викривляти в різних відмінках, числах і родах не дам! От ще тримаюсь Дієслова, і з Прикметником я трохи родичаюсь. У реченні можу бути лише обставиною.

—Отак, брате! — вигукнув Прийменник.— Я також належу до тих, які нізащо не дадуть себе змінювати. Яким народився, таким буду назавше. То лише слабкодухі, такі, як Іменник, Прикметник, Числівник, Займенник і Дієслово„змінюють своє обличчя. Правда, я роблю їм послугу. Пояснюючи їх або зв'язуючи, я уточнюю думку з реченні. Подумайте самі, чи хто-небудь зрозуміє без мене таке речення: «Учень іде... школи». А покличте мене, і стане зрозуміло: йде він до школи чи зі школи.

—І нащо піднімати стільки галасу? — стиснув плечима Сполучник, що проходжав-ся поміж усіма.— Я не дам себе змінити так само, як Прислівник і Прийменник. Зарубайте собі на носі, що я вас усіх з'єдную і без мене не одне з вас ходило б, як загублене телятко.

— А чи обійдетесь ви без мене, коли в реченні треба щось заперечити або обмежити?— відстоювала себе Частка.— Я допомагаю Дієслову утворити форми умовного і наказового способу, висловити запитання, оклик, сумнів та інші почуття.

—Гай, гай, які часи тепер настали,— сказав засмучений Вигук.— Діти одної ма­тері не можуть погодитися. Ох, коли б я вмів говорити зрозуміліше, я б навчив вас розуму та довів до згоди. А то я тільки від радості, горя, страху, здивування можу піднести голос.

Почувши суперечку між дітьми, до хати увійшла усміхнена і по-святковому прибрана їх рідка мати Мова.

—Не сваріться, мої любі діти. Кожен з вас мені потрібний і важливий. Коли б не ви, мої соколята, не була б я така гарна і мила людям у піснях, у розповідях, у розмові й на письмі. Хай віднині панують між вами дружба і згода.

Усі частини Мови взялися за руки і в один голос пообіцяли:

—У дружбі і злагоді будем здорові і щастя дамо нашій матері МОВІ.


Категорія: Роботи вчителів | Додав: наташка (11.11.2012)
Переглядів: 6976 | Коментарі: 8 | Рейтинг: 3.3/22
Всього коментарів: 2
2 даша   (20.12.2013 18:31)
а как её скачать?

1 марина   (20.11.2013 20:22)
клас

Ім`я *:
Email:
Код *:
Корисні посилання
Статистика

Онлайн всього: 0
Гостей: 0
Користувачів: 0