Головна | Реєстрація | Вхід | RSSСубота, 10.12.2016, 16:47

Блідчанське НВО "ЗОШ I-II ст - дитячий садок"

Меню сайту
Категорії розділу
Роботи вчителів [16]
Виховні заходи [4]
Виховні заходи
Національне - патріотичне виховання молодого покоління [1]
Національне - патріотичне виховання молодого покоління
Накази [1]
Накази
УЧКОМ [6]
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей

Головна » Статті » Виховні заходи

« Святе, як хліб, моє рідне село »

Мета:

Залучати учнів до духовної спадщини свого народу, зацікавити дітей глибше пізнати історію свого народу, свого рідного села, його традиції, звичаї, виховувати національну свідомість, любов до рідного краю, отчого дому, прагнення дбати про добробут свого рідного села.

Учитель:

Україна! Золота, чарівна сторона. Земля, рястом уквітчана, зелом закосичена. Скільки добрих і теплих слів придумали люди, щоб висловити любов до краю, де вони народилися і живуть. Земле моя, краю рідний! Дорога серцю земля батьків і прадідів наших, оспівані в піснях народних безмежні степи, зелені ліси і долини. Тут усе близьке і рідне нам, дороге кожному серцю.

( звучить пісня « Мій рідний край » )

Ведуча:

Добрий день вам, любі наші гості, у нашій гостинній хаті. Спасибі, що прийшли до нас на свято. Відвідайте нашого хліба-солі, щоб всі були веселі та здорові. А як пирогів наших ще скуштуєте, то і силу відчуєте.

Ведучий:

У нашій світлиці ми вітаємо вас щиро, стрічаємо із хлібом, любов’ю та миром!

( звучить пісня « Зеленеє жито » )

Учитель:

Рідний край! Починається він з батьківського порога, стежини до хати, що ніжно стелиться в садочку. А ще він починається із маминої пісні колискової. Для кожної людини найдорожчий той край, де вона народилася, звідки пішла у великий світ. Для усіх нас найдорожче, найкраще у світі наше рідне село Блідча. Тут жили наші діди, прадіди, тут живуть і працюють наші батьки. Тут корінь нашого славного роду українського. Сьогоднішня наша зустріч присвячена рідному селу – « Святе, як хліб, моє рідне село ».

Учень:

Село моє, краплиночка на карті,

У світі невідоме, та дарма.

Ну а чого без нього були варті,

Ми з вами, кожен зокрема.

Земле моя, у тобі мої мрії, надії.

Сходить сонце, жита половіють, у душі моїй, в долі моїй.

Учитель:

Рідне село. Воно справді зігріває душу кожного. Це тепло глибоко проникає до серця. І де б ми не були, а невидимі промінчики притягують до себе, кличуть із далеких доріг до рідного села, до отчого дому. Здається, нема нічого кращого на світі за побачення з рідними вулицями, батьківською хатою, рідною школою.

1-а учениця:

Я люблю тебе, отчий мій краю!

Я люблю тебе, рідне моє село!

До небес твою душу здіймаю –

До землі я схиляю чоло!

2-а учениця:

Село моє, для мене ти єдине,

Криниця чиста з саду вигляда,

Хатина біла, сонях біля тину –

Така моя батьківська земля.

3-а учениця:

Село моє – це наша велика родина,

Наше коріння і батьківщина.

Материнська пісня і біла вишня у саду,

Це наша сповідь і турбота,

Батьків моїх щоденная робота.

Тут моє дитинство босоноге,

Стежина в школу на зорі,

Тут наші ще не сходжені путі.

Село моє, ти радість, ти доля моя,

Єдина для нас ти земля,

Розкішний вінок ти із рути і м’яти,

Як же тобі пісень не співати.

( звучить пісня « Мамина вишня » )

Учитель:

Про наше село в давнину, яким його пам’ятають наші діди та прадіди, розповість вчителька історії нашої школи та господиня шкільної світлиці Шпак Надія Миколаївна.

Розповідь:

Перші відомості про наше село датовані 1641 роком. Як відомо, його заснували біглі селяни-білоруси, які тікали від свого пана. Місцевість, куди вони потрапили, їм сподобалась, адже поруч ліс та річка. Спочатку село мало назву Облєтда, що в перекладі означоло « блідий пісок », тому що родючих грунтів у нас мало, в основному піски. Селяни займалися землеробством, ловили рибу, а пізніше почали вирощувати ліс.

Перша школа в селі зявилася у 1900 році.

Ведучий:

Завітаємо уявою в давнє українське село. Адже наше село сягає давнини як і інші селе України. Ідеш, бувало, вулицею – біліють ряди хат, обгороджених тином. Серед буйної зелені виринають вони з-поміж дерев. Як любовно писав про красу українського села наш великий Кобзар:

Село...І серце одпочине.

Село на нашій Україні –

Неначе писанка село,

Зеленим гаєм поросло.

 

 

 

Учитель:

Перед вами куточок давньої української хати, в якій виростали наші діди. Гордістю хати була піч, біля якої була жердка. На ній господиня вивішувала вбрання та одяг. А це одяг з бабусиної скрині. У багатьох жителів зберігся такий одяг: вишиті сорочки, широкі спідниці та шаровари, вінки зі стрічками, шкіряні чоботи. Одягали такий одяг лише на свята та вечорниці.

1-а учениця:

Учні нашої школи зібрали давні речі, які були у щоденному користуванні в жителів села. Ось прядка, що нитку пряла. Цими гребінками розчісували пряжу і з неї сукали нитку. Гребінка була встановлена у днище. А це мірка, якою міряли зерно. У цих ночовках вимішували хліб. Великою святістю у хаті вважалася пікна діжа. А ось перед вами рубель і качалка. Ними користувалися, щоб випрасувати якусь річ із полотна.

Учитель:

Колись, у 18-19 століттях у селі здебільшого були деревяні будинки із двох кімнат або однієї великої. Були сіни, комора, але не було підлоги. Була долівка, змазана глиною. Стіни білили крейдою, знадвору – теж крейдою. Кожна хата красувалася різнобарв’ям вишитих та тканих рушників. Адже в кожній хаті жінки пряли та вишивали. Вечорами молодь збиралася на вечорниці, де співали та танцювали.

Ведучий:

А зараз відкриємо трагічну сторінку в історії нашого села. Великим тягарем була війна і для міст, і для сіл. Із зброєю в руках захищали наші односельці свою країну, були нагороджені урядовими нагородами, багатьом не судилося повернутися із бою живими. Багато наших односельчан стали партизанами, адже через наше село у 1943 році проходив зі своїм зєднанням Сидір Артемович Ковпак. І саме в нашому селі поховані партизани-ковпаківці поряд з односельчанами. У нашій рідній школі створено музей Партизанської Слави. Нам є у кого вчитись, на кого рівнятися. Тож завжди памятайте наших визволителів, що віддали своє життя за нас.

Учитель:

Живі свідки довгої запеклої війни – наші дорогі ветирани. Дорогі фронтовики! Ваші скроні вкриті сивиною. Скільки горя, розлуки випало на вашу долю. Ваша молодість обпалена війною, але ви вистояли і перемогли. І за це вам доземний уклін. Все менше і менше серед нас тих, хто здобув нам мир і щастя. У нашому селі ветеранів Великої Вітчизняної війни в живих залишилося пятеро:

Савченко Микола Герасимович

Багінський Валентин Адольфович

Артеменко Олександр Андрійович

Савченко Володимир Архипович

Лагутенко Іван Пилипович

Дорогі фронтовики! Де взяти слова подяки за ваші муки та рани, за ваші безсмертні діла і висловити щиру подяку, низький уклін вам передать. Спасибі вам, рідні, ви мир відстояли в боях.

А зараз слово надається ветерану війни. Послухаємо його розповідь про наше село в роки війни.

Ведуча:

В роки війни із нашого села фашисти примусово вивезли до Німеччини на каторжні роботи багато жителів нашого села. Серед них жінки, дівчата, хлопці. Всім нашим гостям, що пережили війну ми даруємо пісню.

( звучить пісня « Журавлі » )

Учитель:

Споконвіку наше село славилося працівниками. В усі часи наші односельчани вирощували хліб та садили ліс. І хоч сьогодні важкий економічний час, але в селі люди сумлінно трудяться і в лісі, і на полі. Сьогодні до нас завітали трудівники села, чиїми невтомними руками славиться наша земля, в кого руки мозолясті, і сходить день новий у щасті з їхніх натруджених долонь.

2-а учениця:

Дорогі трударі! Прийміть у свої натруджені руки запашний коровай.

У вас руки мозолясті, у вас серце, як вогонь,

І сходить день новий у щасті

З ваших натруджених долонь.

Будьте ж ви здорові й молоді,

Хай вам буде слава у труді.

А зараз для усіх трудівників села ми виконуємо пісню.

( звучить пісня « Калина »)

Ведучий:

Всі ми – діти хліборобів. А тому найдорожчим скарбом для нас є хліб. Споконвіку наші односельці пекли домашній хліб, берегли його, і цю любов передавали своїм дітям та онукам. Поглянте, які духмяні паляниці та запашні пироги стоять на нашому столі. І так пагнуть, пахнуть сонцем і вітрами, натрудженими хліборобськими руками. І не самі вони прийшли, а створили їх невтомні руки наших бабусь, мам, жінок-трудівниць. Тож спасибі вам, шановні жінки, за ваше вміння та таке неповторне творіння.

1-й учень:

Час змінюється, змінюється і наше село. У добротних будинках по-сучасному вмебльовані кімнати, та в багатьох сімях усеж збереглися давні хороші традиції прикрашати кімнати вишитими рушниками, серветками, народними виробами. Поглянте, ми зібрали ці речі у жителів села. Яка неповторна краса!

2-й учень:

Ось вироби сільських майстриць-вишивальниць: Савченко Валентини Іванівни, Ковальчук Олени Федорівни, Макаренко Людмили Анатоліївни та вчительки нашої школи Мусієнко Ольги Михайлівни. Хіба можна не замилуватися такою красою, це справжні витвори мистецтва. Дорогі жінки! У вас золоті руки, а терпіння без міри.

3-й учень:

Є у нашому селі і народні умільці. Вони представили нам свої роботи. Серед них чудовий майстер своєї справи Савченко Микола Герасимович, який створює своїми руками неповторні меблі!

Учитель:

Отже, як бачимо, мистецтво у нас не викорінюється, його продовжує вивчати молоде покоління.

Де свято – там і пісня. Це завжди так, бо українська пісня – це бездонна душа українського народу, його слава, його гордість. Бо пісня – то невичерпне джерело, вона святиня і скарбниця, схили до ніг її своє чоло, її любовю можна освятитись. І на нашому святі будуть пісні хороші звучать.

( Звучать пісні у виконанні гостей свята )

Ведучий:

Ось і завершується наше свято. Спасибі вам, люди добрі, що побували у нас в гостях. Здоровя, радості і щастя на довгі роки, творчої наснаги у труді всім вам бажаємо від щирого серця.

Ведуча:

Нехай же завше лине слава про наше рідне село, про всіх вас, господарі землі та лісу, наші земляки, про тих, хто вмілими руками багатий ростить урожай, хто славить лісом і хлібами наш дорогий блідчанський край!

1-й учень:

Дорогі наші гості! Прийміть від усіх нас цей запашний коровай. У цьому хлібові частинка нашої нелегкої праці у селі.

2-а учениця:

Ми хлібом-сіллю вас вітаєм

Хай буде в вас ще більше хліба,

Хай будуть в кожній хаті короваї,

Хай виростають вам високі урожаї.

Щоб хліб, як сонце сяяв на столі,

У кожнім домі чи колибі,

Низький уклін до самої землі,

Трударі моєї рідної землі!

Учитель:

Всі ми діти однієї матері-землі. Наше рідне село Блідча – частинка кожного їз нас.

Не даймо згинути селу,

Вкладаймо силу все нову.

Духмяні пахощі збирайте

І сонце на зорі стрічайте,

Материнську мову не забувайте,

Красу земну нащадкам передайте!

 

Категорія: Виховні заходи | Додав: наташка (11.11.2012)
Переглядів: 2961 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Життя нашого НВО
Освітній портал
Освіта
Відділ освіти та р
Вхід на сайт
Департамент освіти
ВЕРХОВНА РАДА УКРА
Міністерство освіт
Пошук
Друзі сайту
  • uCoz Community
  • uCoz Manual
  • Video Tutorials
  • Official Template Store
  • Best uCoz Websites

  • Copyright MyCorp © 2016
    Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz